Карел Беркгоф

Нідерландський історик, науковий співробітник NIOD, Інститут досліджень війни, Голокосту і геноциду. Навчався в Амстердамському університеті, потім у Гарвардському університеті. У 1998 році закінчив університет в Торонто. Науковий консультант документального фільму «Holokaust» (2000), канал ZDF (Німеччина). Займається вивченням історії Другої світової війни в Східній Європі та СРСР. Відомий за такими дослідженнями як: «The ’Russian’ Prisoners of War in Nazi-Ruled Ukraine as Victims of Genocidal Massacre», «Ukraine under Nazi Rule (1941–1944): Sources and Finding Aids». Автор книги «Жнива розпачу: Життя і смерть в Україні під нацистською владою», яку перекладено українською мовою.

Голокост в Україні

Термін «Голокост» став політично наповненим поняттям. У сучасному вжитку всіма мовами він здебільшого позначає те, що класифікатор Бібліотеки Конґресу називає «Єврейським голокостом». Припускається, що геноцид євреїв, або «Шоа» івритом, вирізняється з-поміж інших геноцидів тим, що лише в цьому випадку жертв масово винищували за етнічну належність і що методи їх убивства були ефективніші, ніж доти. Справді, нацисти в усій Европі були одержимі полюванням на євреїв. На практиці ж нацисти також вчинили геноцид ромів, що їх знаємо також як циганів. Первинних джерел щодо голокосту ромів бракує. Нацисти часто навіть не завдавали собі клопоту відзвітувати про винищення ромів. Окрім того, немає жодної розповіді вцілілого рома з України, який був свідком геноциду, тоді як у розповідях інших осіб трагічну долю ромів згадують рідко і завжди побіжно.

Натомість література про євреїв значно докладніша. Згідно із совєтським переписом 1939 року, до анексії східної частини Польщі в совєтській Україні мешкало 1533000 євреїв, що становило лише 5% усього населення. Коли німці із союзниками перетнули совєтський кордон, вони попервах знаходили євреїв на місцях. Один дослідник розрахував, що в реґіонах, розташованих відразу на схід від кордону совєтської України до 1939 року, на яких відбулася зміна режимів упродовж перших чотирьох тижнів війни, під час нацистської окупації було знищено дві третини тамтешнього єврейського населення, яке первісно там жило. Зі східніших реґіонів понад половина євреїв зуміла втекти. Серед великої кількости біженців та евакуйованих осіб, як потрапили в совєтський тил, євреї становили відносно численну групу порівняно із їхньою часткою в населенні України.

Утім, багато євреїв навмисно залишалися позаду. Можливо, вони не хотіли кидати напризволяще літніх або хворих членів сім’ї. Прив’язаність до майна також могла відіграти певну роль. Однак, либонь, головною причиною відмови від утечі, як і у випадку із неєвреями, було сподівання на краще життя. Багато київських євреїв навіть перекрутили в позитивний бік те, що вони чули про нацистську Німеччину: через совєтську політику ці ремісники й торговці втратили роботу, а оскільки совєтські ЗМІ описували нацизм як крайню форму капіталізму, ці євреї вірили, що з німцями їхній життєвий рівень зросте або принаймні не погіршиться. Як стверджував один еміґрант, вони погодилися б навіть носити жовті зірки. Цей очевидець бачив, як «дрібний єврейський люд» збирався на Подільському ринку в червні 1941 року, де більшість погоджувалася, що не слід залишати Київ і що з німцями вони також усі матимуть роботу. «Гірше, ніж зараз, не буде, — говорили вони й додавали: — Що буде з людьми, те буде і з нами». Одна українка, що жила біля Єврейського базару, пам’ятає, що чула розмови євреїв про німців, які керували Києвом 1918 року. Такі євреї залишилися, а деякі з них вітали німців хлібом-сіллю.

Ці сподівання розвіялися відразу після приходу німців. Вступаючи в місто, німецькі солдати часом вигукували «Juden kaputt!» («Смерть євреям!»). На всіх євреїв наклали високі податки й виділяли їм крихітні харчові пайки. Крім того, райхскомісар Кох запровадив спеціяльний штрафний податок на організації та установи, у яких працювали євреї. Старі совєтські паспорти, які містили інформацію про національність, значно полегшували німцям переслідування євреїв. До того ж німецька влада наказала міським управам скласти списки євреїв. За кілька днів, щонайбільше — тижнів, ці переслідування стали смертельними. Вбивства зазвичай здійснювали бійці айнзацгруп і, зокрема, поліція порядку, масово розстрілюючи євреїв із кулеметів просто неба. Ось так за лічені дні у великій кількості містечок і сіл загинули тисячі євреїв.

Серед українців найбільше євреям, либонь, допомогли баптисти і християни-євангелісти. На самій тільки Волині вони, вочевидь, урятували сотні людей. Ці протестанти гадали, що їхня християнська віра не дозволяла їм чинити інакше. Не менш важливо було те, що вони творили громаду, в якій панувала взаємна довіра, завдяки чому вони могли швидко переводити євреїв із однієї місцевості до наступної.